Мамо, я похований в Ізюмі,
Поміж сотен інших, десь у лісі.
Вже від мене слова не почуєш,
Каті передай, хай добре вчиться.
Може, ми побачимось колись,
Не шукай, тобі суглоби крутить,
В нас усіх є трохи спільних рис –
Ноги перев’язані чи руки.
Ми у лісі, тут доволі тихо,
Мабуть, я ніколи не засну.
Вибач, мамо, я спиняю лихо,
20, невідомий, ЗСУ.
Вірш написав Сергій Тітов присвячений закатованим військовим в Ізюмі.